Автор: В. Кузан

Моє покоління

Обпалені пеклом комунізму,

Загартовані у боротьбі з міражами,

Зранені при переходах із формації в формацію,

Сформовані у часи змін і беззаконня,

Витіснені на узбіччя життя корупцією та невіглаством,

Окуповані криміналом та зневажені гопниками,

Обставлені ідолами та закуті в кайдани обов’язків,

Просіяні через сито Афгану та Чорнобиля,

Затиснуті лещатами імперії,

Придушені «братськими» обіймами,

Обмануті та обкрадені гарантами і обранцями,

Зневірені та розчаровані,

Принижені та ображені,

Нескорені та сильні…

Романтики зі шрамами на серцях,

Велетні з букетами пролісків,

Революціонери зі світлом у зіницях,

Дон Кіхоти з кришталевими мечами,

Герої з пошматованою історією,

Жертви з тавром на грудях,

Воїни правди і совісті…

Ідеалісти,

Що народилися в крайній хаті

І переселилися у центральні будівлі столиці,

Гвинтики і руйнівники системи,

Лідери і молекули нації,

Яка на краю прірви співає:

«Ще не вмерла!»,

Яка, нарешті,

Перестає вірити божкам,

А вірить тільки Богу

І собі.

Ми щирі і справжні,

Ми щедрі та добродушні,
Ми проростаємо, як зерно крізь асфальт,

І зустрічаємо ранки

На барикадах

Знову.